Поділ щорічної основної відпустки на частини на прохання працівника
Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504) встановлено державні гарантії права на відпустки працівників, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.
Згідно статті 10 Закону № 504 черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Виконання графіка відпусток є обов’язковим як для працівника, так і для роботодавця. Будь-які перенесення відпусток, зазначених у графіку, за бажанням працівника на інший термін здійснюється лише за згодою роботодавця.
Відповідно до статті 12 Закону № 504 щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Отже, поділ щорічної відпустки на частини, про які просить працівник (будь-яка кількість днів, виключно у робочі, або виключно у вихідні дні та інше) не є порушенням Закону № 504. Головне — наявність основної безперервної її частини не менше 14 календарних днів та згоди роботодавця на поділ відпустки саме в такому форматі, про який просить працівник.
Головний державний інспектор
Північно-Східного міжрегіонального
управління Держпраці Тетяна ЖОЛОБ
